Не жалей меня, не надо,
Я, ведь, смерти не чужой,
И вдали безмерно рядом...
Что сказать... и здесь я свой.
Каждый... сколько раз рождался,
Каждый... тело оставлял,
Но никто не напрягался,
Брал лишь то, что Бог давал...
Я - ведом, в любви, в потере,
В смерти, в радости, в беде...
Легче мне, когда я в вере,
А не в тленной суете...
Я - умру... И он... И третий...
Все - сансары хоровод,
Глупый только не заметит,
Глупый только не поймет...
Все народы были... будут...
Пополняют мир Земной...
На Земле судьбой Бог Судит,
Каждого - Своей Рукой...
Толпами мир покидают,
Толпами приходят вновь...
С Богом толпами страдают,
Разбивая ноги вкровь...
Души не ищи в могиле,
Всех рождает Бог сполна,
Снова - в путь. И всем по силе,
Пусть не легкая сума...
Деды... прадеды... - да мы же,
Некого благодарить...
Только Бог самих нас ближе,
Только Бог - Историй Нить...
Не ищи в могиле брата,
Друга, близкого, жену,
Не ищи там и солдата,
Не ищи там мать свою...
Не ищи детей ушедших,
Не ищи там и врага...
Славу не ищи обретших...
То - безмерно суета...
Рядом все. Отцом ведомы...
Вновь истории творят,
Жизнь - Баньян, безмерны кроны...
Не поймешь, где - рай, где - ад...
Где - начало, в чем - обитель,
В чем - успех и в чем - нужда...
Всех ведет, мой друг, Спаситель...
За пределы Бытия...
Но… рыдаю над усопшим…
Зная все, опять скорблю…
И насквозь от бед продрогший…
Я всегда Отца молю…
Сохрани мое жилище,
Сохрани, Творец, очаг…
Упаси от пепелища,
И не дай ступить на прах…
Наталия Маркова,
Россия, Ростов-на-Дону
семейная, религиозная образование высшее, интересы - религиозные стихи и проза
Прочитано 751 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
